Чи є дистанційне навчання "сталою освітньою практикою"?

Відповідь часткова.

 На основі аналізу джерел можна стверджувати, що дистанційне навчання в Україні перебуває у стані трансформації від «екстреного заходу» до нової освітньої реальності, проте його не можна назвати цілком «сталою» практикою через низку невирішених системних проблем.

Нижче наведено основні аргументи та фактори, що визначають сучасний стан дистанційної освіти:

Чому дистанційне навчання стає невід’ємною практикою:

• Державні гарантії та законодавча база: Дистанційне навчання отримало статус єдиної доступної форми освіти в умовах воєнного стану. Закон України «Про освіту» (ст. 57-1) гарантує організацію освітнього процесу в дистанційній формі незалежно від місця перебування здобувача.
• Масштабність впровадження: Якщо до 2020 року дистанційними технологіями користувалися лише 14% коледжів, то після пандемії цей показник фактично сягнув 100%. Використання цифрових платформ (Google Classroom, Moodle, Zoom, MS Teams) стало нормою для більшості закладів.
• Зміна парадигми: Багато учасників процесу, зокрема в медицині, визнають онлайн-лекції «новою реальністю», яка може зберігатися і після карантину через зручність та можливість залучення іноземних фахівців. Більшість студентів та викладачів (понад 90%) вважають дистанційну форму навчання перспективною.

Чинники, що перешкоджають «сталості» та якості цієї практики:

• Нормативно-правові та фінансові лакуни: Оплата праці педагогів та норми часу на підготовку матеріалів досі регулюються документами, які не переглядалися з 2002 року. Витрати часу на створення якісного дистанційного курсу значно перевищують навантаження при очному навчанні, що не враховується державою.
• Психологічний дискомфорт та відсутність емпатії: Сталий зворотний зв’язок залишається проблемою; навчання часто сприймається як механічне виконання завдань (майже 20% студентів). Відсутність живого спілкування, емпатії та інтеракції знижує мотивацію та призводить до емоційного вигорання викладачів.
• Проблема практичних навичок: У галузях, де необхідний прямий контакт (наприклад, медицина або технічні спеціальності), дистанційна форма не може повноцінно замінити навчання «біля ліжка хворого» або в лабораторії.
• Цифрова нерівність: Доступ до якісного інтернету та гаджетів залишається нерівномірним, особливо для мешканців сільської місцевості, що поглиблює освітню нерівність.

Отже, дистанційне навчання в Україні вже стало масовою практикою, але воно все ще перебуває на етапі адаптації. Для перетворення на справді «сталу» модель воно потребує перегляду норм оплати праці викладачів, вдосконалення методик викладання практичних дисциплін та розв'язання проблем технічного доступу.

Дистанційне навчання сьогодні нагадує будівництво капітального будинку під час землетрусу: ми вже живемо в ньому, бо іншого захисту немає, але стіни потребують додаткового зміцнення, а фундамент — нових юридичних та методичних розрахунків.