Багато викладачів у вищій освіті сьогодні поєднують викладання в онлайн‑середовищі та очно, часто навіть в межах одного семестру. Незважаючи на зовнішні відмінності цих форматів, якісне навчання спирається на спільні педагогічні цінності, що не залежать від модальності. Важливо фокусуватися на основах — чітких цілях навчання, активному навчанню, сильній комунікації й присутності викладача, інклюзивному дизайні курсу та змістовному оцінюванні — і лише потім обирати інструменти й формати для їхньої реалізації.
Якісне навчання починається з чітких навчальних цілей. Викладачі повинні планувати «з кінця» — обирати цілі, визначати способи оцінювання та лише потім наповнювати курс активностями і матеріалами. Приклад: мета «застосовувати моделі етичного прийняття рішень у клінічних ситуаціях» у аудиторії може бути реалізована через рольові ігри та керовану дискусію; в онлайн‑форматі — через аналіз випадків на форумі з обов’язковими відповідями колег за структурованою схемою. Мета залишається тією самою, змінюється шлях її досягнення.
Активне навчання підвищує залучення й ефективність — це підтверджено дослідженнями. Формат лише змінює інструменти: у класі — групові завдання, дебати, вирішення проблем у реальному часі; онлайн — кімнати для групової роботи, спільні документи, дошки типу Padlet, опитувальники та дискусійні форуми. Ключове правило: студенти мають бути учасниками процесу, а не пасивними споживачами інформації.
Присутність викладача (instructor presence) — важливий чинник успішності студентів. В аудиторії ця присутність може виражатися невербально, у випадкових розмовах у коридорах або швидких перевірках розуміння під час заняття. В онлайн‑середовищі присутність потрібно створювати навмисно: регулярні відео- чи аудіозвернення, персоналізований зворотний зв’язок, голосові коментарі або емодзі у дискусіях, оперативні й підбадьорливі повідомлення. Такі «точки контакту» допомагають студентам відчувати підтримку незалежно від того, коли й де вони працюють.
Структура і дизайн курсу зменшують когнітивне навантаження й підвищують упевненість студентів. В онлайн‑курсі це означає послідовні модулі, зрозумілу навігацію й вбудований календар із дедлайнами; в очному — щоденні плани, візуальні часові лінії та поступове ускладнення завдань. Чіткість цілей, відповідність оцінювань цілям і продуманий перелік контенту — універсальні принципи, які працюють у будь‑якому форматі.
Оцінювання має не лише фіксувати знання, а й формувати навчання; зворотний зв’язок закриває навчальне коло. У класі це можуть бути «exit slips», миттєві опитування або «think‑pair‑share». Онлайн‑оцінювання корисно доповнювати автопроверкою з поясненнями, рефлексивними журналами, обговореннями з рецензією однокурсників. Якісний зворотний зв’язок — одне з найважливіших джерел прогресу для студентів.
Проблеми рівності та доступності вимагають уваги незалежно від формату. За принципами Універсального дизайну для навчання (UDL) варто надавати кілька способів представлення матеріалу (наприклад, транскрипти до відео), різні способи вираження знань і різні способи залучення. Онлайн‑студенти часто поєднують навчання з роботою, доглядом за родиною або живуть у різних часових поясах; очні студенти можуть потребувати структури та контактів, але теж вигоряють без різноманітних методів. Гнучкість у дедлайнах, перевірки техніки на початку курсу та чіткі очікування допомагають зменшити бар’єри.
Час і енергія, що їх потребує викладання, відрізняються за модальностями: онлайн вимагає більше початкового проєктування та структурування контенту, тоді як очне викладання потребує енергії й адаптивності в реальному часі. Обидва підходи вимагають емпатії до студентів і гнучкості від викладача.
Роль викладача змінюється залежно від середовища: в аудиторії часто домінує роль ведучого‑фасилітатора із елементами представлення й імпровізації; в онлайн‑контексті більше доводиться бути дизайнером навчального досвіду та ефективним комунікатором. Маленькі, але регулярні дії — «small teaching» (короткі відео, тижневі перевірки, структуровані підказки) — допомагають підтримувати темп і зв’язок у дистанційному навчанні.
У підсумку: викладання — це насамперед педагогіка, а не платформа. Викладачі повинні будувати присутність, проєктувати курси з ясністю й орієнтуватися на рівність доступу для всіх студентів. Інструменти конкретної модальності мають служити педагогічним цілям, а не навпаки. Поєднання технічної вправності та фокусування на студенті дає змогу забезпечити високий рівень підтримки, залучення та академічних викликів для учнів, де б вони не навчалися.
