У статті Тіма О’Рейлі «AI and the Next Economy» розглядається, як розвиток штучного інтелекту (ШІ) може змінити економіку та суспільство, якщо не забезпечити циркуляцію створеної вартості по всій економіці. Автор наголошує: економіка — це не лише виробництво, а й поєднання виробництва з попитом, який вимагає широкого розподілу купівельної спроможності. Якщо зосередитися винятково на зростанні потужностей ІІ та прибутках творців моделей, не подбаючи про розподіл доходів, суспільство ризикує отримати «серцеву недостатність» економіки — накопичення прибутків у вузькому колі й обділення більшості населення.
О’Рейлі розділяє два взаємопов’язані майбутні сценарії: «економіка відкриттів» і «економіка заміни праці». Перша — це потенціал ШІ прискорювати відкриття, вирішувати складні проблеми (енергетика, матеріали, медицина). Проте відкриття саме по собі ще не становить економічної цінності і не гарантує поширення благ: між відкриттям і ринковою цінністю стоїть довгий і ризикований ланцюг — продуктова інженерія, регуляція, виробництво, розподіл, навчання й супровід. Якщо ж процес дифузії уповільнений або контрольований вузькими гравцями, виграші концентруються, а публічний добробут не зростає.
Автор звертає увагу на «вузькі місця» циркуляції вартості: хто володіє технологіями, даними та обчислювальними ресурсами; хто контролює інтеграцію інновацій у ринки; які регуляторні механізми прискорюють або гальмують впровадження. Якщо ці точки контролю «тугі», ми отримуємо «феодалізм відкриттів»: прориви відбуваються, але користь від них обмежена.
Другий сценарій — заміна праці ШІ — ставить питання попиту: якщо роботи й моделі замінюють велику кількість робочих місць, хто залишиться споживачем кінцевих товарів і послуг? Зростання продуктивності та падіння витрат можуть створити вигоди для власників капіталу, але знизити частку доходів праці, підривши купівельну спроможність більшості. Це породжує економічну нестабільність, соціальні конфлікти й політичну реакцію. Історично успіх масових ринків базувався не лише на технологіях, а й на дистрибуції доходів: приклад Генрі Форда, який підвищив заробітну плату й скоротив робочий час, сприяв поширенню попиту й розвитку суміжної інфраструктури.
О’Рейлі підкреслює, що технологічні інновації створюють потреби та можливості, але щоб економіка росла, потрібні «комплементи» — інфраструктура, інституції, нормативи та культурні зрушення, що дозволяють продукції масштабуватися та стати доступною. Якщо ШІ прискорює відкриття, але не пришвидшує дифузію, суспільство отримає «вищу гору, але не ширшу плато» — багато паперової вартості та небагато реального покращення для більшості.
Як урок із минулого, децентралізовані архітектури стимулювали інновації, у той час як централізація концентрує й захоплює вартість. Період раннього інтернету показав, що відкриті протоколи й участь множинних гравців породжували бурхливий розвиток; пізніша тенденція до централізації дала змогу гігантам витісняти інновації й монополізувати ринки. Сучасна структура ШІ — великі закриті моделі, масивні дата-центри й монополізований ринок хмарних послуг — нагадує централізоване планування, де вузький круг інвесторів визначає переможців, а не ринкова конкуренція й проби й помилки, що знаходять справжній попит.
О’Рейлі закликає до застосування принципів децентралізації: відкриті ваги моделей, інтероперабельність, відкриті інтерфейси та протоколи, які можуть зменшити концентрацію влади й дозволити широкому колу гравців створювати продукти й послуги. Концентрація — перевага зрілої економіки, але помилка на ранній стадії інновацій — передчасне централізоване накопичення.
Автор пропонує «манифест циркулярної AI-економіки»: ШІ-лаби мають оцінювати успіх не лише за потужністю моделей, а за тим, наскільки їхні здобутки дифундовані в реальну економіку. Лаби та компанії повинні вирішувати проблему переходу праці — забезпечувати працівникам переваги від продуктивності у вигляді вищих зарплат, скорочення робочого часу, участі у прибутках і навчання. Бізнеси, які використовують ШІ, мають створювати нові форми цінності, за які люди готові платити, а не просто скорочувати витрати.
Уряди та суспільство повинні інвестувати у «комплементи» — енергетичну стабільність, постачання матеріалів, прискорення регуляторних процесів, переподаток при можливій зміні структури доходів (зниження податків на працю й підвищення податків на капіталних прибутків). Це потребуватиме сценаріїв і політик, бо перехід може бути болючим.
Підсумок: два шляхи — економіка, що концентрує вартість і послаблює попит, або циркулярна AI-економіка, де відкритість, дифузія й інституційні доповнення забезпечують ширше процвітання. Щоб ШІ створив справжнє багатство для суспільства, потрібно винайти «flywheel» — механізм циркуляції вартості, який перетворює відкриття на доступні блага та стійке зростання. Продуктивний «плодовитий» сектор потребує «пожирача» — широкої бази споживачів, яка перетворює надлишок на нові хвилі попиту, інновацій і розподіленого процвітання.
Комментариев нет:
Отправить комментарий