Конструктивізм

Конструктивізм означає «загальне положення, за яким сприйняття і його досвід складаються з окремих фрагментарних уривків даних, які відмічаються чуттями і добуваються із сховищ пам’яті, що теж є конструкціями, створеними з уривків минулого». Отже, суть полягає у тому, що досвід сприйняття розглядається як складна «конструкція», яка ґрунтується як на когнітивних, так і на емоційних операціях [33].

З точки зору соціальної психології, всі знання сформовані з мисленнєвих конструкцій членів соціальної системи.

І, нарешті, за пропозицією відомого психолога М’юррея, конструктивною є мотивована потреба щось виробляти, створювати [7].

З погляду на сьогоденні задачі навчання і особливо його конкретне спрямування на особистість, конструктивістський підхід є найбільш придатним підходом до системного формування знань і проектування діяльності згідно з кінцевим результатом. Зберігання фрагментів сприйняття пам’яттю у вигляді певних «конструкцій», формування знаннєвих систем на когнітивному ґрунті і неформальне відношення до самого процесу опрацьовування знань як до особистої потреби «виробляти» і «створювати», використовуючи форми співробітництва («взаємопідтримка» за П. К. Анохіним), – це і є сучасний підхід до навчальної діяльності.

До речі, яскравим прикладом застосування такого підходу у навчанні можна вважати структуру діяльності з розв’язання задач у пошуково-дослідній (задачній) технології навчання [13].

Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [51]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.

1. Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.

2. Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.

3. Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.

4. Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.

5. Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).

6. Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.

7. Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.

8. Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.

Цікавим наслідком конструктивістського підходу є те, що суто діяльність розглядається як гнучкий і варіативний процес, який конструюється особистістю в кожному конкретному випадку з урахуванням власного досвіду, цілей і умов діяльності, базових знань тощо. Отже і конструктивістський простір, проектується окремо для кожної конкретної проблемної ситуації. Це означає, що самий процес створення такого простору є для кожної особистості «віртуальним», пошуковим і творчим.

Складники моделі конструктивістського простору визначають певний характер діяльності, який можна розкрити у такий спосіб:

Активність. Студенти залучаються у навчальний процес і є відповідальними за його результат. У певній навчальній ситуації вони можуть скористатися формальною інструкцією щодо необхідних знань і вмінь, які можуть виявитися потрібними. Як організаційні форми спілкування пропонуються гра, сумісна робота, обмін думками, коли студенти можуть розвивати знання та вміння, використовуючи різні когнітивні і діяльнісні засоби і інструменти. Одночасно студенти вчаться фіксувати і відображати свою діяльність.

Конструктивність. Для того, щоб студенти навчилися інтегрувати нові ідеї з попередніми знаннями, їм пропонуються нескладні вправи на створення засобу або з’ясування смислу. Моделі, які конструюють студенти для дослідження, на перший погляд прості, але з підтримкою тьютора, аналізом у рефлексії і досвідом вони стають дедалі складнішими. Тьютор підтримує студентів у русі до знань.

Співробітництво. Людина завжди потребує для розв’язання проблем та виконання завдань підтримки і допомоги інших (хоча б опосередковано, через носії інформації). Отже студенти працюють у навчальному інформаційному середовищі, спостерігаючи, аналізуючи і підтримуючи моделі діяльності і характеристики вмінь кожного з учасників.

Цілеспрямованість. Усі наміри людини, зазвичай, цілеспрямовані. Коли студенти активно і з бажанням намагаються у вправах досягти когнітивної цілі, вони наполегливо обмірковують можливі засоби і краще усвідомлюють особливості навчальної ситуації. У цій діяльності їх має підтримувати навчальний простір через систему питань-підказок, відкритих запитань різного типу, коментарів до змодельованих спрощених ситуацій та ін.

Комплексність. У навчальному процесі часто виникає ситуація, коли викладачі під приводом зробити інформацію більш досяжною для студентів спрощують певні ідеї.

Наприклад, замість того, щоб аналізувати загальне поняття від простого до складного, або навпаки, вони розглядають тільки його окремий випадок. З цього певні студенти можуть зробити висновки, що навколишній світ за своїм устроєм досить простий. Але насправді проблеми не можуть розв’язуватись тільки завдяки передбаченим у книжках та підручниках зразкам та шляхам. Викладачі мусять залучати студентів до розв’язання складних, недостатньо структурованих проблем так само, як і до простих проблем. До речі, прості проблеми нам слугують матеріалом для формування у студентів операційно-технічного мислення і розуміння ролі засобів і інструментів у здійсненні діяльності.

Студентів треба залучати до розрядів мислення найвищого рівня, тоді вони зможуть розвивати у себе широкий погляд на світ, і він з’явиться перед ними зі всіма своїми цікавими загадками.

Змістовність. Наприкінці минулого сторіччя дослідження показали, що навчальні завдання, які базуються на ситуаціях реального світу або на проблемах навчального простору, не тільки краще розуміються, але й можуть змістовно трансформуватися у нові ситуації. Це допомагає студентам отримувати знаннєву інформацію та вміння з реального життя і вчитися використовувати їх у реальних умовах.

Комунікативність. Навчання є соціальним діалоговим процесом. Це означає, що маючи проблему або завдання, людина природньо шукає підказки щодо своєї діяльності через думки чи ідеї інших. У багатьох випадках ці думки чи ідеї можуть виявитися застарілими шаблонами чи стереотипами мислення. Але коли студенти стануть частиною співтовариства, що основане на знаннях, вони зможуть вивчати і аналізувати безліч поглядів на світ і шляхи розв’язання проблем, і це дозволить обирати саме такі підходи до проблем, які їм потрібні.

Рефлексивність. Студентам корисно обмінюватися думками щодо своєї діяльності, знайдених рішень та відповідей, використаних стратегій. Озвучені і відображені процеси та явища допомагають студентам краще усвідомлювати, які саме знання та уміння стали їм у нагоді в цій діяльності, що їм вдалося сконструювати у новій ситуації, як це можна використати ще краще [19].
В.М. Кухаренко, М. Бойцун, Я.М. Мудрий, Н.Г. Сиротенко. Тренеру з питань європейської інтеграції. За заг. ред. Кухаренка В.М. Київ, Міленіум, 2009. - 606 с.