У 2020 році спробував описати навчання майбутнього. Даю як є. Але потребує серйозної переробки
Навчання майбутнього
В умовах постійних змін в технологіях важливим є постійний розвиток і зміни поведінки учасників навчального процесу: студентів, викладачів та роботодавців. Успішність змін залежить від наявності лідерів нового типу – мережевих лідерів, яких треба готувати.
Навчальний процес на даному етапі не можливий без технологій дистанційного навчання (електронних технологій), які використовуються у традиційному навчання як підтримка, або як змішане навчання, або як дистанційне навчання (форма навчання).
У фаховій підготовці студенти мають право обирати форму навчання (денну, змішану, дистанційну) конкретної дисципліни. Студент має право знати, які компетентності у нього будуть сформовані і при яких умовах, які компетентності потрібні роботодавцям. Студент має право проходити будь-які відкриті дистанційні курси будь-якого університету. Ці курси можуть бути зараховані в університеті, де він навчається.
Викладач ЗВО відіграє ключову роль у сучасній освіті, це фахівець професійного напряму, з високою інформаційною грамотністю, кваліфікований педагог. Він повинен мати свідоцтво про підвищення кваліфікації з розробки дистанційного курсу, або тьютора дистанційного (змішаного) навчання. Враховуючи постійний розвиток технологій викладач повинен постійно підвищувати свою кваліфікацію. Для цього може бути використане навчання на робочому місці. Методичний відділ навчального закладу складає для викладача перелік розділів для ознайомлення і засвоєння та контролює процес.
Група стратегічного планування. До складу входять куратори змісту, в першу чергу, з питань дистанційного навчання та інформаційних технологій. Вони відслідковують тенденції розвитку освітніх технологій. У групі бажано представлення кураторів змісту з промисловості. Ця група має опікуватись формування лідерів нового типу для забезпечення потреб освіти. Для визначення тенденцій розвитку окремих напрямів в Україні можуть проводитись конективістські масові онлайн курси (аналог організаційно-діяльнісних ігор)
Опорні центри. На конкурсних засадах створюється 3-4 опорні центри, в яких опрацьовуються нові технології на базі матеріалів кураторів змісту. Ротація опорних центрів відбувається кожні 3-4 роки у відповідності до виконання університетами вимог. До складу центру входить фахівець нового типу – навчальний інженер, який є фахівцем з ІТ технологій (машинне навчання, глибоке навчання, штучний інтелект, великі дані) та володіє технологіями дистанційного навчання. Опорний центр – це демонстрація інтеграції системи дистанційного (електронного) навчання в навчальну систему університету. В центрі проходять стажування лідери дистанційного навчання університетів України. Опорний цент повинен демонструвати вимірювання компетентностей студента на виході, систему моніторингу та контролю навчального процесу інститутами (факультетами) та кафедрами, організацію дуального навчання, відпрацьовувати методи навчання на робочому місці та передавати відповідний навчальний матеріал іншим навальним закладам. Опорні центри разом з групою стратегічного планування щорічно проводять конференції з питань дистанційного, змішаного та дуального навчання.
Університети. Система дистанційного навчання (LMS Moodle) та LPX повинні бути інтегровані у систему навчання університету. Керування та моніторинг навчального процесу здійснює інститут (факультет) та кафедра, вони визначають методи оцінювання компетентностей студентів та узгоджують з роботодавцями підготовку фахівців промисловості. Університети повинні сприяти розвитку відкритих освітніх ресурсів високої якості, пропонувати пересічним громадянам України відкриті курси, сприяти розвитку відкритої педагогіки, відкритої практики.
Основні тенденції навчання іноземців у світі – це дистанційне навчання. Для цього потрібні якісні дистанційні курси та кваліфіковані викладачі. Всі дистанційні курси повинні пройти незалежну експертизу, а викладачі повинні пройти підвищення кваліфікації та мати свідоцтво тьютора.
Роботодавці. Між ЗВО та підприємствами повинні бути тісні зв’язки, які базуються на формуванні у фахівців потрібних компетентностей. Університети повинні допомогти підприємствам сформувати промислові компетентності та пов’язувати їх з академічними компетентностями. Система оцінювання компетентностей має бути прозорою та зрозумілою підприємцям.