Гленда Морган і Філ Гілл відповідають на твердження Ала Есси про нібито «смерть» систем управління навчанням (LMS), стверджуючи, що хоча LMS має еволюціонувати, вона залишається життєво важливою для роботи закладів вищої освіти. Вони погоджуються з Ессою в тому, що вища освіта переживає структурні, а не циклічні виклики, і визнають, що саме навчання не створюється платформою. Навчання виникає через практику, зворотний зв’язок, роботу викладачів і дизайнерів навчання, спеціалізований контент від видавців та взаємодію між студентами й викладачами. Але автори заперечують висновок, що оскільки LMS безпосередньо не створює навчання, її можна просто відкинути.
Морган і Гілл перебудовують уявлення про LMS як про середовище, а не як про інструмент, що сам по собі навчає. Історично LMS виконує роль «головного бухгалтера» й координатора логістики: реєстрації на курси, розповсюдження контенту, контролю доступу, оцінювання, дотримання норм і аудиту. На рівні окремого курсу чи навчального процесу ці функції можуть здаватися другорядними, але коли йдеться про програми або цілий виш, ці координаційні механізми стають передумовою для самої можливості навчання. LMS забезпечує когерентність і стабільне «місце» в дедалі цифровішому освітньому просторі. Без такої упорядкованості студенти витрачають час на пошук матеріалів, логіни та відновлення логіки курсу замість глибокого залучення до навчального змісту. На великому масштабі відсутність когерентності значно знижує ефективність навчання. Автори порівнюють роль LMS з фізичними аудиторіями: аудиторія не створює знання сама по собі, але структуроване середовище часу, простору й доступу робить навчання можливим.
Щодо вартості, Морган і Гілл визнають, що повна вартість володіння LMS може бути значною, якщо враховувати впровадження, інтеграцію, навчання та підтримку. Водночас вони наголошують, що витрати на LMS — невелика частка бюджету університету й навіть ІТ‑бюджету; ІТ зазвичай становить лише кілька відсотків загальних витрат. LMS, за типовою оцінкою близько 20 на студента на рік, забезпечує універсальний цифровий вхід до університету — для всіх курсів і семестрів — за порівняно невелику суму. Порівняно з видавничими курсами або іншими платними інструментами (вартість яких може складати десятки чи сотні доларів на курс за семестр), LMS виглядає дешевим. Представляти витрати на LMS як те, що «витісняє» інвестиції в педагогіку, — помилково: масштаб витрат і характер компромісів не збігаються. Автори додають, що низька ціна LMS іноді стримує інновації: установи сприймають її як базову відмітку, і роблять опір інвестуванню в дорожчі, більш спеціалізовані інструменти (зокрема AI‑орієнтовані системи), через що творцям інновацій важко побудувати стійкий бізнес при таких цінах. Вони очікують, що адаптивні системи та AI‑репетитори, як правило, коштуватимуть дорожче, а тиск на постачальників великих AI‑систем робити прибуток скоріше приведе до підвищення цін, а не зниження.
Морган і Гілл також критикують твердження Есси про уніфікацію LMS як «товарного» продукту — тобто про їхню взаємозамінність. Вони визнають, що базові функції стали стандартизованими, але підкреслюють, що досвід користувача, простота використання, можливості налаштування й стратегічні дорожні карти постачальників мають суттєве значення для прийняття викладачами та глибини використання. Вибір конкретного LMS може впливати на здатність закладу підтримувати нові педагогічні моделі (наприклад, компетентнісний підхід або навчання на основі майстерності). Автори також відзначають, що постачальники рухаються різними шляхами у впровадженні можливостей штучного інтелекту, що свідчить про диференціацію, а не конвергенцію.
Вони погоджуються, що вищій освіті необхідні стратегічні зміни та що продуктова категорія LMS потребує інновацій і конкуренції. LMS може перетворитися у нове покоління продуктів (з можливим перерозподілом користувацьких інтерфейсів завдяки AI) і виглядати інакше через п’ять і більше років. Однак припиняти використання LMS зараз — недоцільно: знищення системи, яка підкреслює когерентність, доступ і масштаб, створить тертя й приховані витрати, порушить щоденну роботу викладання і навчання, і відверне увагу від важливішої роботи зі стиковки технологій, кадрів і педагогіки.
Підсумкова думка авторів: запит не в тому, що має замінити LMS, а як установи знайдуть нові способи організації навчання, що відповідатимуть сучасним потребам, водночас тримаючи разом численні зацікавлені сторони. LMS ніколи не була джерелом педагогічної революції, але вона забезпечує інфраструктуру, необхідну для координації інновацій. Морган і Гілл висловлюють подяку за ініціювання дискусії та очікують на подальшу серію Есси про CoreLMS, підсумовуючи: LMS не мертва; потрібно змінити спосіб, у який ми про неї говоримо.
https://onedtech.philhillaa.com/p/the-report-of-the-lms-death-is-an-exaggeration
Комментариев нет:
Отправить комментарий